Коли говориш з людиною, розумієш: на вулиці ХХІ століття, а в Україні духовне невігластво зашкалює. Нам треба молитися за пробудження України.
Давайте візьмемо на себе хоч якесь зобов’язання служити. Самі візьмім. Божа справа завжди робиться добровільно, з любов’ю, з відповідальністю для кого ми робимо, коли ми робимо і чому ми робимо. Нехай кожен член церкви поставить собі за мету: “Боже, допоможи мені привести до Тебе хоча б одну душу”. Коли ми будемо про це молитися, думати, ревнувати, результати побачимо дуже скоро.
Духовна свобода нас порою так розслабляє, розніжує. І Господу стає важко очікувати від нас плоду.
Давайте думати і працювати на розширення Царства Божого в Україні!
“Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Від Матвія 11:24-30).